Метою дослідження є аналіз генези поняття, сутності та змісту миротворчої освіти в контексті сучасних викликів, спричинених військовими конфліктами, зокрема повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну. Дослідження розглядає теоретико-методологічні основи миротворчої освіти, її ключові напрями та роль у забезпеченні безпеки, політичних, соціальних, економічних і культурних трансформацій суспільства.
У роботі здійснено огляд основних наукових підходів до миротворчої освіти, зокрема концепцій І. М. Харріса, Х. Данеша, К. Харбера та С. Дацбергер. Виокремлено п’ять основних напрямів миротворчої освіти: міжнародна освіта, освіта з прав людини, освіта для розвитку, екологічна освіта та освіта з вирішення конфліктів. Розглянуто інтегративну теорію миру, що охоплює психологічні, соціальні, політичні, етичні та духовні аспекти людського буття. Особлива увага приділяється концепції Social and Emotional Learning (SEL), яка сприяє розвитку навичок соціалізації, контролю над емоціями та конструктивного вирішення конфліктів. Аналізується її значущість у побудові культури миру через систему освіти.
Практичні аспекти впровадження миротворчої освіти в Україні включають підготовку педагогів, навчання дорослих та адаптацію освітніх програм для військовослужбовців, правоохоронців і представників громад. Особливо актуальними є питання протидії насильству, врегулювання конфліктів і відновлення громад, що постраждали від війни. Загалом, дослідження підкреслює важливість миротворчої освіти як засобу гуманізації суспільства, розвитку громадянської свідомості та відродження національної ідентичності України.